Петриківські майстри святкують визнання їхнього розпису ЮНЕСКО
У Дніпропетровську сьогодні відбуваються урочистості з нагоди включення петриківського декоративно-прикладного розпису до Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода, на святкування, яке проходить в театрі опери й балету, зібралися знані петриківські майстри, юні художники, жителі Петриківського району, представники влади й громадськості.
У холі театру провідні майстри розгорнули виставку своїх виробів, розписаних петриківкою, – паперові панно, посуд, меблі, біжутерію, сувенірну продукцію. Юні художники – вихованці петриківської художньої школи розпису – дають усім охочим майстер-класи зі створення листівок з традиційним петриківським орнаментом, розказують про історію та традицію розпису. Також у рамках виставки презентують експериментальне використання елементів розпису на етрадиційних матеріалах, наприклад, домашньому текстилі.
У рамках урочистостей також відбувся святковий концерт творчих колективів й вшанування найкращих майстрів.
За словами представників влади, надання петриківському розпису статусу ЮНЕСКО – це важлива іміджева подія для всієї України. Їй передувало понад три роки роботи – презентація розпису на батьківщині та за кордоном, півсотні міжнародних виставок, сотні мистецьких акцій.
Невдовзі, обіцяють, будуть ініційовані нові проекти, спрямовані на розвиток і підтримку розпису. Виставки провідних петриківських майстрів пройдуть в різних регіонах України. Вже з 20 грудня розпис буде експонуватися в Києві, в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
Тим часом майстри сподіваються, що після присвоєння статусу ЮНЕСКО їхньому розписові, цікавість до петриківки зросте в цілому світі і вони не залишаться без замовлень.
«Дуже хочеться, щоб наших майстрів, особливо молодих, цінували. Ми боялись, що це мистецтво буде втрачене, коли ми підемо. Але ні, знаходяться молоді талановиті художники, яким ми передаємо свій досвід. Наш розпис має право на розвиток і на життя, бо це – наше, бо це – казка. Він подобається і дітям, і дорослим. Квіти казкові, птахи казкові…. Наше мистецтво – це радість. Добре, як радість буде в кожному серці», – сказала Радіо Свобода петриківська майстриня, художник вищого класу Валентина Хоменко.
Наразі у Києві, в Національному педагогічному університеті імені Драгоманова, проходить виставка петриківського розпису, де представлено понад 50 найкращих робіт чотирьох поколінь провідних майстрів 20-21 століття.
У четвер комітет ЮНЕСКО на сесії в Баку присвоїв статус нематеріальної культурної спадщини петриківському розпису. Петриківка стала першим представником від України, який отримав такий високий статус.
У містах петриківський розпис зараз набуває все більшої популярності.
Нас запрошують прикрасити цим стилем ресторани. Дехто навіть просить квартиру «петриківкою» оздобити. Сподіваюся, що тенденція повернеться й у саму Петриківку. Ми ось вже хочемо свої домівки розмалювати. Бо зараз у нас, як у приказці, про «чоботаря без чобіт».
Петриківка у ХХ столітті
У воєнний і післявоєнний час петриківське мистецтво почало занепадати. Тоді не до цього було, коли все село горіло. До війни в селі була художня школа, в яку ходив мій батько Федір Панко й встиг ще до війни її закінчити. Він знав багатьох учнів, тому коли в середині минулого століття взявся за відродження петриківського розпису, запросив до співпраці цих людей. У 1958 році він організував фабрику. Спочатку у них навіть будинку не було, вони у такій собі клуні працювали. Їх ніхто спочатку не знав, тому були й невдачі. А коли вийшла перша продукція, а потім й друга і щоразу краща, то Петриківку почали знати й помічати. Продукція почала розходитися по країні й за кордон.
Найзатребуваніші розписані виробиСудячи по тій продукції, яка у нас (у ЦНМ «Петриківка» — авт.) випускається, то в основному беруть тарелі дерев’яні, кухонний посуд, булави, писанки, сопілки. Але воно великої художньої цінності не несе, це вироби на продаж. Тут вже ринок диктує свої умови і художник буде малювати те, що знає точно продасть. А от у виставкових роботах художник експериментуватиме й малюватиме те, що йому подобається.
У нас різні сувеніри бувають. До прикладу, коли хочуть, щоб людина просувалася по кар’єрних сходинках, то дарують розписану булаву. Я навіть знаю кілька таких випадків, коли дарували людині таку булаву, то вона підіймалася на сходинку вище.
Кольори, що диктує ринок
Ті люди, які не так досконало обізнані з мистецтвом петриківського малювання, боячись, купуватимуть червоно-зелену гаму. Як показує практика, відійти й купити в червоній чи в синій гамі виріб, побояться. Склався певний стереотип, що Петриківка – це червоно-коричневі кольори. Раніше художниця малювала фарбами з природи, тобто те, що вона могла добути – із соків, відварів, різних глин – через це й склалася до певної міри така гама. А зараз у художника можливості величезні: пішов і купив всі відтінки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий